Подорож у часі з «Наталкою-Полтавкою»

Менталітет українського народу, він наче камінь, який море часу розгладжувало із року в рік, залишивши неповторний камінчик нам у спадок. Піднести той «камінчик» до світла, то буде він виблискувати різноманітними барвами, що й очей не відвести. Ось на такий калейдоскоп української культури та традицій є схожою вистава «Наталка-Полтавка», за версією Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії.

Вистава «Наталка-Полтавка», п’єсу до якої написав до речі зачинатель сучасної української літератури Іван Котляревський, воістину є українською, адже працювали над нею митці з усієї України: Херсон, Миколаїв, Черкаси, Коломия.

Візуально все відповідає, так би мовити, вимогам ХІХ століття. Наприклад, костюми акторів були пошиті із збереженням достеменних пропорцій та нашарувань; форми одягу, характерної для Центральної України та Полтавщини початку ХІХ століття, не змінено, у декоруванні костюмів використано писанкові мотиви Полтавщини.

Звичайно, сценаристам довелось дещо змінити оригінальний зміст п’єси Котляревського, оскільки деякі проблемні питання того часу, для багатьох були б обтяжливими та відверто нецікавими. Щодо загального вигляду п’єси, то треба подякувати сценаристам та постановникам за те, що підкреслили актуальність «Полтавки» і для нашого часу.

Кохання – це тема така ж вічна, як і наш світ, та й хабарництво, можна сказати у багатьох українців у крові, а ось тема брехні – це вже певне новаторство Миколаївського театру. Пан Возний - Тетерваковський міркував майже як відомий лікар Грегорі Хауз, навіть кинув виклик залу під час вистави, заявивши: «усі брешуть!». Залучення глядачів до вистави, до чого вдались Возний та Виборний під час гри – це завжди безпрограшний хід, адже так приємно бути причетним до чогось прекрасного.

Проте, щодо змін та новаторства театру, хотілось би відмітити, що деякі репліки можна було б і не чіпати. Наприклад, репліку Миколи, у якій він дає характеристику пану виборному, надто осучаснили і деякою мірою спотворили сучасним ставленням до підлабузництва та хитрості.

Окремого слова заслуговують сильні голоси акторів театру. У виставі було здійснено унікальну спробу відтворити та цивілізовано стилізувати автентичний поліфонічний спів, колись розповсюджений в Центральній Україні, особливо на Полтавщині. Відчувалось, що дійсно велику працю зробили фольклористи та етнографи, адже зі сцени звучали не тільки більш-менш відомі українські народні пісні, а й такі, що є рідкісними для миколаївських глядачів. Дійсно, ось те розмаїття обрядових, розважальних пісень збагатило виставу, надало їй динамічності та довершеності.

Дивним чином поєднались в «Наталці-Полтавці» гордість та самоіронія українського народу. З великої поваги та гордості до українського козацтва, постановники відвели окреме місце козакам, показавши силу і міць колишньої української армії. А самоіронія наодинці не залишалась – трималась біля гордості, коли зображували на сцені, як вміють гуляти українські люди, або які сильні жінки живуть на Україні.

Здається, що якби були присутніми на виставі Іван Котляревський та актори Театру корифеїв, які першими в Україні зіграли цю п’єсу на великій сцені, то всі вони приєднались би до невпинного шуму аплодисментів миколаївських глядачів.

Гарна новина, для тих, хто вільний о 16:00. Сьогодні саму в цей час, ви зможете подивитись виставу «Наталка-Полтавка» у Миколаївському академічному українському театрі драми та музичної комедії.

Автор: Катерина Синявська

Фото: Андрій Javdet