Завдяки проекту «Мережа» видавництва „Meridian Czernowitz” другий раз поспіль Миколаїв відвідує представник сучасної
української літератури. Цього разу поет і письменник Андрій Любка
презентував у арт-кафе «DEPO» свій новий роман „Карбід”. 4young пропонує вашій увазі найцікавіші витримки з літературної
презентації.
«Карбід» - це перший мій надрукований роман і вже
сьома книжка. У мене були оповідання, есеї і просто проза, а роман – це перший
великий текст. Я писав цю книгу останні 2 роки. Документальною основою для
роману стали події 2012 року в Ужгороді, а саме викриття тунелю, який пролягав
на глибині трьох метрів під землею, бетонної конструкції, де були всі комунікації,
проходили рейки і їздив потяг із вагонетками. Власне, він використовувався для
контрабанди наркотиків, тютюну, алкоголю, людських органів, тощо.
Головний герой роману Михайло
Олексійович, вчитель історії в провінційному закарпатському містечку, вирішує
збудувати тунель, який би відкрив шлях у Європу. Але для того, щоб здійснити цю
грандіозну інфраструктурну задумку, тунель мав би бути довжиною 700 метрів. Він
збирає своїх друзів і розповідає їм свою ідею. Варто додати, що серед восьми героїв книги шість
- контрабандисти, тому для них це вже не якийсь патріотичний засіб
євроінтеграції, а, перш за все, можливість контрабандно перевозити свої товари.
Для того, щоб закамуфлювати цю задумку під подарунок місту, вони залучають до
своєї команди міського голову Ведмедова. Дія роману припадає на 2015 рік,
напередодні місцевих виборів.
Настрій
«Карбід» - скоріше драма, ніж
комедія, але вона дуже смішна. Я визначив цей жанр як трагікомічний. Роман
зараз перекладають польською. Для поляків він буде комічний, для українців –
трагікомічний, оскільки я описую 2015-й рік, події відбуваються в Україні. Найбільшим
злочинцем у місті Ведмедові виглядає міський голова. А міська газета, навпаки,
називає його «патріотом міста» та «меценатом». Тому сміх у романі трагічний і
лікувальний водночас, аби ми побачили свої вади, поставили собі запитання.
Назва
Відправляючись у тур, у потязі я вже всьоме прочитав свій роман і нарахував
слово «Карбід» аж тричі. Справа в тому,
що назва «Карбід» є потаємним дном для більш
начитаних, із бекграундом, читачів. Одним із текстів, який можна
впізнати під час читання, головним чином, за настроєм, атмосферою, є «Кандід»
Волтера. Це, власне, діалоги з цим просвітником, який вперше почав негативно
говорити про Східну Європу, будувати стереотип про варварів, що живуть в нашій
частині світу. Для того, аби дух 18 століття відчувався, пишучи роман, я
працював ще й з іншим текстом, який відноситься до української літератури, - це «Енеїда»
Котляревського. Мені здається, що саме завдяки цій біполярній опозиції часу –
18 і 21 століть - мій роман зміг претендувати на нагороду «Книга року BBC».
Підготовка до написання
Я виріс у містечку Виноградові [Закарпатська область – прим. автора]
у дусі транскордонної співпраці. У
90-ті роки у ньому не було, чим займатись, тому всі займались перевезенням
чогось через кордон. Туди везли тютюнові вироби, бензин, ліки. Транскордонний
бізнес був масовий: 90 % населення прикордонних районів ним займалось. Журналісти
пишуть, що роман - то серйозне
дослідження діяльності контрабандистів, бо ті частини, де написано про
контрабанду людських органів, чи наркотиків, чи цигарок, я описав досить точно.
Два роки я збирав інформацію, в
тому числі і завдяки тому, що я перекладав книжку «Акварелі» Лідії Осталовської.
Це твір про геноцид ромів, і завдяки ній мене почали впускати в ромське середовище.
Роми – головні перевізники наркотиків на українсько-румунському кордоні. Таким
чином, я міг питати і збирати інформацію, бо вони мені довіряли.
Актуальність
Для мене місце проживання не є
визначальним. Зрештою, я хотів написати роман не про Закарпаття, а про
прикордонну територію, яка може бути будь-де, в тому числі і на
польсько-литовському кордоні. Безумовно, однією з головних тез є те, що кордон,
під яким вони риють тунель, насправді у нас в голові. Він починається зі
стереотипів, з незнання. Тому я вирушив у цей тур, в тому числі проїхав 4
прифронтові міста на Луганщині та у Донецькій області, перш за все, не
презентувати книжку. Мій інтерес був побувати вперше на Донбасі, побачити
реальну ситуацію, які там люди, хто приходить на презентацію. І частково якісь
свої попередні думки я змінив, але не повністю. Навіть проукраїнська публіка,
що приходила у Краматорську чи Слов’янську, визнають, що перебувають в
абсолютній меншості у ворожому середовищі. Вони приходять на літературні вечори,
аби продемонструвати свою громадянську позицію, свою проукраїнськість. Дуже
здивував Маріуполь, який справляє враження відкритого портового міста із традиціями
і настроями, такими, як в Одесі, Дубровнику, Констанці. Це зовсім інша
цивілізація, це не Донбас. Просто він адміністративно належав до Донецької
області.
Екранізація
Мені здається, що «Карбід» – це гостродинамічний
детектив, тому він піддається
екранізації дуже просто. Краще було б за ним зняти якийсь семисерійний серіал,
а не фільм. Я, безумовно, віддав би права і
допомагав би переробляти сюжет, але наразі таких пропозицій не було. Може,
ще замало часу пройшло з початку вересня [час виходу роману в Україні – прим. автора]. Романи люди читають повільно, це тексти
на довгу дистанцію.
Записала Олена Позняк
