Кіно «довжиною в життя» нікого не залишило байдужим

19 липня у Миколаєві відбувся прем'єрний показ довгоочікуваного фільму Річарда Лінклейтера «Boyhood». Хоча показ «Юності» був у будній день та у доволі ранішній час, споглядати цей кіношедевр, який вже від відмічений багатьма кінонагородами та сотнями позитивних рецензій критиків та журналістів, прийшли доволі багато справжніх фанатів авторського кіно та людей, які лише починають свій шлях у розумінні мови справжнього кінематографа. 

 Оскільки я прихильник 10-бальної шкали для оцінювання фільмів, то поставлю тут 9,5/10 із повною упевненістю. І справа не лише у 12 роках наполегливої праці, за які Річард отримав «ведмедя» за режисуру (до речі Лінклейтер знімав хлопчика, якого він відібрав для зйомок, коли йому було 6 років, лише 1-2 рази на тиждень, що можна назвати не роботою, а задоволенням для людини, що любить свою професію), а і в тому, які саме моменти були вибрані для фінальної версії та яку сутність вони несуть для кожної людини, яка пізнає себе у одному з героїв фільму (або у декількох). Так, сказано дуже попсово, немовби я говорю зараз про масове кіно (на кшталт романтичної моралізованої стрічки). Але дійсно, дуже просто і легко було дивитися цю 3-годинну картину, через її простоту - як внутрішньокадрового монтажу, так і постпродакшену, натуральності акторів та сценарію.

Дійсно, щодо сценарію - все було настільки розмірено, що під кінець навіть найнезначніші зміни у сюжетній лінії викликали прекрасні відчуття радості чи легкого суму. До речі, чого тільки коштують ці зміни людей з роками (щовнутрішні, щозовнішні). Те, як старіє мати, як дорослішає сестра та головний герой, як вони зустрічають людей, як прощаються з ними. Дуже яскравими є зміни у одязі та стилі головних героїв, коли вони переживають перехідний, тобто підлітковий період, а також ці життєві розмови про дружбу, перше кохання, навчання, проблеми з батьками. Настільки це все природньо, що починаєш мимоволі згадувати схожий період у власному житті.

Але у центрі уваги картини знаходяться саме внутрішні світи героїв, те як їх поведінка та погляди змінюються з роками та подіями.

Головний герой – трохи дивакуватийхлопець, молодий філософ, який захоплюється фотографією та поступово знаходить відповіді на свої питання. Стрічка просто перенасичена звичайними життєвими подіями, що і відрізняє її від інших фільмів схожої тематики. Звісно, дуже багато моментів можуть нагадати такий жанр як документалістика, але це ігрове кіно, при чому дуже значиме з художньої точки зору.

Можливо, дана картина ані трохи не змінить ваш світоглядта не змуситьжити/думати інакше. Але ж кіно - це в першу чергу естетичне задоволення, тому, що тут казати? Треба дивитися, і дивитися краще наодинці, тому що порожні розмови чи критика тут не доречні. Але і бути дуже серйозними та зосередженими я також не раджу. Всім гарного перегляду і дивіться тільки гарне кіно!

Зі стрімким технологічним прогресом так само стрімко змінюється наше життя та моральні принципи. Тому наразі, «Юність» в котрий раз доводить, що наше життя не театр - а кіно, але люди у ньому все одно актори.

Автор - Марія Мікіртичева

Фото - інтернет